Історія дня: Як в українців з'явилася кава

      13 серпня 1684 року українець Кульчицький здійснив подвиг, за який його нагородили мішками з чорними зернами. Так він став отцем-зачинателем кавової традиції, яка з часом дійшла до міста Лева, а згодом розійшлася Україною.

   Коли у "Відні" відкрилася кав'ярня "Під блакитною пляшкою", містяни прямували туди не тільки для того, щоб посмакувати кавою по-віденські. Вони хотіли побачити легендарного господаря кав'ярні українця, козака Юрія-Франца Кульчицького, людину-легенду, яка врятувала всіх від турків.

Кожного відвідувача він радо зустрічав біля входу, питаючи по-українськи: "Як справи, братику-серденько?" (кажуть, що знамените з тих пір "братику-серденько" до сих пір існує в мові жителів Відня).

Кульчицький народився в 1640 році в селі Кульчиці – зараз це Самбірський район Львівської області. Він походив з із української шляхетної родини Кульчицьких-Шелестовичів, яка дала світові, крім автора всесвітньо відомої кави, трьох гетьманів (Конашевич-Сагайдачний, Жмайло-Кульчицький, Бут-Павлюк). Згідно з друкованими за життя Юрія Кульчицького виданнями, він, за його словами, "був родовитим поляком з королівського польського вільного містечка Самбора". Його друге ім'я, яке не використовували православні та греко-католики, вказує на його належність до спольщеного руського (тобто українського) шляхетського роду гербу Лис католицького обряду.

Український дослідник Грицай стверджує, що він був православним, як запорожець брав участь у поході на османів. Опинившись в турецькому полоні, вивчив турецьку, а після звільнення з полону став перекладачем з турецької мови в "Орієнтальної Торгової Компанії", яку заснували віденські купці. Збагатившись на цій посаді, перебрався до Леопольдштадту під Віднем, а невдовзі — до самого Відня, де відкрив власну торгову компанію. Торгував східними товарами: килимами, шовком, перлами та ювелірними виробами.

   В 1678 році він покинув торговельну діяльність і став надвірним австрійським кур'єром між Габсбурзькою монархією та Османською імперією. Ви спитаєте – до чого тут взагалі кава? Зачекайте ще трошки, Кульчицький, а за ним і сюжет нашого оповідання, поступово до неї підбираються.

Так от, Кульчицький став кур'єром.

     І от як це було.

    У липні 1683 р двохсоттисячна турецька армія під командуванням великого візира Кара Мустафи оточила Відень. Місто захищали всього 16 тисяч австрійських солдатів та ще 6 тисяч городян. Вночі 17 липня ситуація стала критичною - туркам вдалося захопити декілька районів Відня, в результаті чого перервався зв'язок захисників міста з лівим берегом Дунаю, де перебували війська союзників під командуванням польського короля Яна ІІІ Собеського. Кілька зв'язкових, надіслані комендантом віденського гарнізону графом Ернстом Рідігером Штаргемберґом з листами до союзників, були схоплені турками і страчені.

   Коли почалася облога Відня, Юрій Кульчицький взяв активну участь в обороні міста, але був поранений у бою. Загоювати рани йому допомагала Марія Мейер, з якою він після перемоги над османами одружився.

Так от, для вирішального бою не вистачало координації дій союзників і захисників столиці Австрії. У місті почалися голод і епідемії, з кожним днем танула надія на порятунок. Тоді до графа Штаргемберґа прийшов Юрій-Франц Кульчицький – він зголосився крізь ворожий табір і дістатися до ставки союзницьких військ.

   13 серпня близько опівночі Юрій-Франц, в супроводі ще одного українця - Юрія Михайловича, пішов до турків. Чоловіки видавали себе за пашу і його слугу, адже обидва чудово володіли турецькою мовою: Кульчицький вивчив її в полоні, а Михайлович – коли служив в австрійському посольстві в Туреччині.

На світанку 15 серпня Михайлович і Кульчицький вручили листи князю Карлу Лотарингскому, а вже ввечері поспішили передати відповідь. Так вдалося налагодити постійний зв'язок зі ставкою союзних військ за допомогою світлових сигналів з вежі Св. Стефана. Це мало вирішальне значення для нанесення нищівного удару по турецькій армії, незабаром Відень було звільнено.

   Вдячні містяни визнали Кульчицького героєм, і граф Штаренберг запросив його, щоб віддячити за подвиг (Юрій Михайлович на той час загинув, вдруге пробираючись через ворожі лінії з новим повідомленням до князя Карла). Міська рада нагородила Юрія Кульчицького грошима, подарувала будинок, його подвиг відзначили срібною медаллю. 10 січня 1684 року на своє прохання він отримав титул цісарського перекладача з османської мови ("цісарський товмач").

   Переможцям – віденцям, дісталося безліч трофеїв: 20 тисяч биків, буйволів, верблюдів і мулів, 10 тисяч баранів, 100 тисяч мішків зерна. А ще - сотні мішків сіро-зелених зерен, про призначення яких ніхто не міг второпати.

Крім Кульчицького.

   Коли граф Штаргемберґ поцікавився у Кульчицького, чи може він ще чимось віддячити йому за подвиг та звитягу, той попросив віддати йому мішки з тими незрозумілими зернами. Як ви вже здогадалися, в мішках була кава, з якою Кульчицький встиг познайомитися, за однією версією, під час перебування в турецькому полоні.

   За іншою версією, він ніколи не був козаком, та й ніколи не служив у війську, а з кавою познайомився, страждаючи від постійних мігреней – місцевий знахар навчив його пити коричневе гірке пійло, яке смакувало пекельно, але позбавляло болю і надавало сил.

   А ще за однією Кульчицький познайомився з кавою не в полоні, а крокуючи військовим табором османів, куди він, як ми вже знаємо, подався, щоб передати союзникам звістку. Був пізній вечір, падав рясний дощь. Османські солдати, вважаючи, що перемога вже в них в кишені, розслаблено зігрівались і цмулили невідомий Кульчицькому чорний напій. Спостережливий Кульчицький помітив, що випивши його вони ставали бадьорішими та веселішими.

Дивина та й годі.

   Раптом Кульчицький і Михайлович почули владний голос. Озирнувшись, друзі побачили хана, який питав, хто вони такі. З великою церемонією ті відповіли, що є османськими купцями і повністю знесилені.

"То чому ви не п'єте кави?" - спитав хан. Кульчицький з Михайловичем спритно взяли собі по філіжанці, випили і навіть вшкварили після цього турецького гопака (а табір танцював, вони ж вже були впевнені в перемозі). І на цій мажорній ноті забралися геть з табору, доки їх не розкрили і не порізали на ремені.

   Хай там як, а зрештою – Кульчицький познайомився з кавою і, її магічними властивостями, і побачивши мішки з нікому не потрібними зернами зрозумів, що скоро може стати ще більш знаменитим та багатим. Він почав продавати у Відні каву, з переносного лотка.

    Жителі Відня сприйняли новий смаколик за гірке несмачне пійло. Крім цього, це був напій тих клятих турків, які їх ледь не окупували.

Розвитку справи, за ще однією легендою, допоміг випадок. Якось Кульчицький з необережності впустив у філіжанку з кавою шматок цукру. Відсьорбнув. Трясця, а так же смакуює краще!!

Потім він ще якось впустив у каву кілька ложок молока і зрозумів, що так ще смачніше.

"Що ж, - подумав хитрий українець. – Якщо ви не хочете кави по-турецьки, будемо варити по-віденськи!

  Кав'ярня Юрія Кульчицького "Під синьою пляшкою"

   І це вже був шалений успіх. Кількість шанувальників кави зростала, Кульчицький відкрив у Відні кав'ярню "Під синьою пляшкою" - в кравецькому ряду біля собору, за адресою Домгассе, 6. З часом його заклад перетворився на одне з найпопулярніших місць міста. Автором цієї історії був католицький священик Ґотфрід Уліх (Gottfried Uhlich), який оповів її у своїй книжці "Історія другої турецької облоги", виданій 1783 року

   Вдосконалюючи власний бізнес Кульчицький замовив віденському кондитеру Крапфу круасани в формі напівмісяця, які подавав до кави. Мовляв, це турецький символ, символ перемоги над османами. Відвідувачі були в захваті - до кави по-віденські вони могли з'їсти рогалик, що нагадував їм форму ненависного півмісяця, який прикрашав турецькі прапори!

Віденський кавовий стиль незабаром запозичили багато європейських столиць. До речі, в Україну культура пити каву теж прийшла з Відня ...

   Каву на той час ще майже зовсім не пили у Східній і Центральній Європі, хоч вона вже поширилась на Заході — першу в Європі кав'ярню відкрили в Італії 1645 року, другу - в Лондоні 1652-го, третю - у Франції 1657-го; каварні в ті часи працювали в Оксфорді та Бостоні. В Україні кава була відома хіба що на теренах, окупованих османами (після 1672 в Кам'янці–Подільському уже пили "турецьку каву").

    Юрій-Франц Кульчицький помер від туберкульозу у 1692 році. З великими почестями він був похований біля Собору Св. Стефана у Відні.12 вересня 1883 р., в річницю Віденської відсічі, у Відні на розі вулиці Favoritenstraße, 64 та в провулку Кульчицького (Kolschitzkygasse) відкрито пам'ятник Кульчицькому. Пам'ятник зображає Кульчицького, який тримає тацю і кавник.

     28 cерпня 2010 р. запорозькому козакові Юрію Кульчицькому було відкрито пам'ятник у його рідному селі Кульчиці, що на Самбірщині, Львівської області. Ви також можете побачити Кульчицького у Львові на площі Данила Галицького. У Львові на вулиці Руській відкрито кав'ярню "Під синьою фляжкою" і названо одну із компаній в США — Blue Bottle Coffee Company.

Ця історія, сповнена міфів і легенд, деякими істориками вважається художньою вигадкою. Але так воно було чи ні – хто зна. Зрештою все, що пов'язане з кавою, має присмак таємниці…

(В підготовці статті використані матеріали з carabaas.livejournal.com та української Вікіпедії)