Сьогодні День китайської мови – однієї з шести офіційних мов ООН

  Рішення про відзначення 20 квітня Днем китайської мови було прийняте Департаментом громадської інформації ООН напередодні Міжнародного дня рідної мови, який відзначається щорічно 21 лютого з ініціативи ЮНЕСКО.

   Мета проведення днів шести офіційних мов ООН – розширення інформованості щодо історії, культури і розвитку кожної з мов ООН. Їх, як відомо – шість: англійська, арабська, іспанська, французька, російська і власне китайська. День китайської мови відзначається щороку 20 квітня, починаючи з 2010 року і присвячений він Цан Цзе – засновнику китайської писемності, придворному історіографу легендарного імператора Хуан-ді («Жовтий імператор»).

   Саме Цан Цзе створив набір піктограм, які згодом слугували основою для ієрогліфів. Загалом у китайській мові нараховується 80 тисяч ієрогліфів, але активно використовуються від 3 до 5 тисяч. Навіть, якщо ви вивчите 500 ієрогліфів, то зрозумієте до 80% звичайного сучасного китайського тексту. Якщо ж виникне бажання читати газети і неспеціалізовані журнали, то доведеться вчити до 3 000 ієрогліфів. Коли ж заманеться насолодитися поезією Лі Бо чи Ду Фу, або ж почитати якийсь із романів сучасного китайського письменника нобелівського лауреата Мо Яня, тоді за справу потрібно буде взятися більш серйозно і фундаментально.

   На сьогодні у світі спостерігається справжній бум на вивчення китайської мови, що є цілком природнім явищем, супутнім зростанню економічної та політичної міці держави. Не оминув він і Україну. Мову Піднебесної вивчають у багатьох школах, до того ж підготовку фахівців з китайської мови здійснюють 9 українських вишів.

   Писемна китайська мова є однією з найважчих і найдавніших мов у світі. Першим пам’яткам китайської писемності понад 6 тисяч років. На сьогодні китайською мовою послуговуються понад мільярд 300 мільйонів людей. Вона має статус офіційної мови у Китаї, Тайвані, Сінгапурі, Гонконзі, її у тій чи іншій мірі використовують у Таїланді, В’єтнамі, М’янмі, Камбоджі, Кореї, Індонезії, Малайзії та Філіппінах.

Знання іноземних мов збагачує особистість. Тому вивчайте їх, бо скільки ти знаешь мов, стільки раз ти культурна людина!

   В світі всім відома китайська мудрість. Пропонуємо ознайомитися з деякими з них.

Китайські прислів᾽я та приказки на українській мові

    Два слова: мир та спокій — дорожчі від золота.

    Як ти до людей, так і вони до тебе.

    Поглянь на себе, перш ніж інших судити.

    Допоможи ближньому — радість пізнаєш.

    Не буває приятеля без вад, та як почнеш ваду у кожному шукати, то й без друзів залишишся.

    Справжню дружбу і за тисячу скакунів не виміняєш.

    Поговір безкрилий, а літає.

    Довгий язик — драбина, по якій лихо в дім заповзає.

    Язик що сокира — може вбити.

    Птахи гинуть, корм шукаючи, люди — багатство.

    Гроші — мертвий капітал, сила — живий, а все живе краще від мертвого.

    Квітку викохують цілий рік, а милуються лише кілька днів.

    На гарні квіти легко дивитись, а вишивати їх дуже важко.

    Людина без знань — однаково, що гриб: хоч на вигляд і міцний, а за землю        погано тримається.

    Учитись — однаково, що гребти проти течії: тільки перестанеш — понесе назад.

    Застій крові до хвороби призводить, застій в думках— до безглуздя.

    Якщо квітку лаврового дерева на дно вази покласти, її аромат все одно по всій кімнаті розійдеться; якщо освічена людина навіть ім’я своє приховає, слава про неї все одно облетить увесь світ.

    Якщо помилився — провину вчинив, якщо не визнав помилки — вчинив злочин.

    Мудрець платить за образи добрими словами.

    Краще залишити синові одну книжку, ніж горщик золота.

    Не почитай три дні книжок, і мова твоя стане сірою.

    Того, що написано на папері, й боги не зітруть.

    Краса змії в її шкірі, краса людини в її серці.

    Хоч і негарна Му, та з чеснотами, хоч і чарівна Сі, та з вадами.

    У своїй хаті й сміття золоте.

    Здоров’я — скарб, який завжди з тобою.

    Прийшло щастя — будь пильний, прийшло горе — будь мужній.

    Миші котів не кусають.

    До буддійського монастиря за гребінцями не ходять.