Поезія є не просто частиною загальносвітової культури, а й одним з геніальних досягнень людства.
З найдавніших часів і дотепер поезія залишається живим видом мистецтва,
що постійно розвивається, але суть її залишається незмінною – прагненням до
відтворення найглибших та найважливіших людських почуттів.
Найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в ХХІІІ
столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana) і
знахідка підтверджена артефактами. Принцеса є найбільш раннім автором, відомим
по імені, а також першої поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадского
царства – царя Саргона, і відома своїми шумерськими гімнами.
Сучасна українська поезія, заснована на вікових традиціях, водночас
стала більш глобалізованою. Серед найвідоміших сучасних українських
поетес – Ліна Костенко та Еммма Андієвська.
19 березня народилися дві видатні майстрині художнього слова – Ліна
Костенко (1930 р.) та Емма Андієвська (1931 р.) від дня народження.
Ліна Костенко
Про цінність часу
Життя іде і все без
коректур.
І час летить, не стишує галопу.
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Про силу слова
Страшні слова, коли
вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав,
мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса,
й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Про суть творчості
Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!
Поезія Ліни Костенко для дітей не є примітивною; вона
вчить помічати красу в буденному («Пряля», «Чайка на крижині»).
«Бузиновий цар»
(збірка): Одна з найвідоміших книг, що
містить вірші та казки для дітей, часто друкована видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=5























